Панічна атака. Що робити?
Панічна атака або синдром панічного стану (СПС) — незрозумілий, нестерпний для хворого приступ тяжкої тривоги, яка супроводжується страхом, у поєднанні з різноманітними вегетативними (соматичними) проявами.
Панічна атака характеризується приступом страху, паніки або тривоги та/або відчуттям внутрішньої напруги в поєднанні з чотирма або більше зі списку асоційованих з панікою симптомів:
- Серцебиття, прискорений пульс
- Пітливість
- Озноб, тремор, відчуття внутрішнього тремтіння
- Відчуття нестачі повітря, задишка
- Задуха або затруднене дихання
- Біль або дискомфорт у лівій половині грудної клітки
- Нудота або абдомінальний дискомфорт
- Відчуття запаморочення, нестійкість, легкість у голові або переднепритомний стан, в особливо тяжких випадках — втрата свідомості
- Відчуття дереалізації, деперсоналізації
- Страх зійти з глузду або здійснити неконтрольований вчинок
- Страх смерті
- Відчуття оніміння або поколювання (парестезії) в кінцівках
- Безсоння
- Плутанина думок (зниження довільності мислення)
Напади тривають від кількох хвилин до кількох годин, складаючи в середньому 15-30 хвилин. Частота приступів — від кількох в день до 1-2 рази за місяць. Людина, котра вперше зіткнулась з цим станом, сильно лякається, починає думати про якесь тяжке захворювання серця, ендокринної або нервової системи, стравоходу, може викликати «швидку допомогу».
Трактування пацієнтом панічної атаки як прояву якогось соматичного захворювання призводить до частих відвідувань лікаря, безлічі консультацій у спеціалістів різних спеціальностей (кардіологи, невропатологи, ендокринологи, гастроентерологи, педіатри), невиправданих діагностичних досліджень та створює у пацієнта враження про складність та унікальність його захворювання.
У більшості випадків панічні атаки не обмежуються одним приступом. Перші епізоди залишають незабутній слід в пам’яті хворого. Це веде до появи синдрома тривоги «очікування» приступу, котрий, в свою чергу, закріплює повторність атак. Повторення атак у подібних ситуаціях (транспорт, перебування в натовпі тощо), сприяє формуванню поведінки уникнення, тобто униканню потенційних місць та ситуацій, котрі приводять до розвитку панічних атак. Тривога щодо можливого розвитку атаки в певному місці (ситуації) та уникання цього місця (ситуації) визначається терміном «агорафобія». Зростання агорафобічної симптоматики призводить до соціальної дезадаптації пацієнта. Через страх пацієнти можуть бути не в змозі покинути будинок або залишатись наодинці, нарікаючи себе на домашній арешт, стаючи тягарем для близьких. Наявність агорафобії при панічному розладі вказує на більш важке захворювання, веде за собою гірший прогноз та потребує особливої лікувальної тактики.
Даний стан потребує в першу чергу диференціальної діагностики для остаточного виключення соматичних захворювань і немедикаментозної і медикаментозної терапії. Це забезпечить подолання цієї проблеми, поверне здатність відчувати в повній мірі задоволення від оточуючого світу, життя.
Бережіть свій психічний стан та будьте здорові!